Відень… Місто, у яке століттями тягнулися поети, композитори і художники, батьківщина знаменитого вальсу… Відень, який на межі ХІХ і ХХ століть був чи не найголовнішим політичним та економічним центром Європи, сьогодні перетворився на тихий прихисток для втомлених бізнес-гонитвою, глобалізацією та індустріалізацією, душ. Відень, який у романах Валентина Пікуля поставав мало не центром всесвітнього зла, сьогодні є столицею нейтральної держави. Відень. Тут український слід закарбовано у погруддях, пам’ятних дошках та барельєфах.
Сказати, що Відень гарне місто – не сказати нічого. Він особливий, вибивається із ряду старих європейських міст. Відень просто потопає у зелені. Коли вам скажуть, що це не парків багато, а просто місто знаходиться у лісі – краще повірити та погодитися, щоб не образити віденця. А зробити це нелегко, адже мешканці міста над Дунаєм надзвичайно доброзичливі та усміхнені. Навіть наплив біженців із Близького (та не дуже) Сходу і Балкан не вибив із них флер якоїсь безтурботності й легковажності. Чужинці, можливо, і внесли певну напругу у внутрішнє життя міста, але клумби ніхто не топче і на газонах безхатченки не гидять.
Знаєте, що кажуть австрійці про відмінності між ними і німцями? Німці живуть, щоб працювати, а австрійці працюють, щоб жити. Можливо, саме тому для віденців є характерним проведення часу, лежачи голічерева на травичці? Вкладаються і витягують із наплічників… ні не пиво із чіпсами, а газети, журнали, книги, планшети і починають читати. Є певний відсоток меломанів. Усі буквально купаються у пахощах квітів.
Якщо ви звикли до старого міста, маючи собі за приклад Львів, Краків, Вроцлав, то Відень вас спантеличить. Тут немає вузесеньких кам’яних вулиць. Тут усе широко, просторо і світло. Збиває з пантелику і заставляє по-білому заздрити австрійцям їхнє вміння гармонійно поєднувати зовсім протилежні архітектурні стилі. В історичному центрі мирно співіснують такі будівлі, як готичний Собор св. Стефана та, побудований зі скла й заліза, будинок Хааса. Імператорський палац Хофбург не виглядає недолугим старцем поблизу символу віденського модернізму будинку Лотоса. Поблизу розкішної Державної опери зовсім не ріже око металева конструкція Soravia Wing. Після українських реалій залишається сумно зітхнути, а по приїзду до столиці запуляти каменюкою в пику чиновнику КЕДА з арбудконтролю.
Якщо ми приїхали з України, то ні в якому разі не потрібно забувати, що народженням знаменитої віденської кави австрійці завдячують нашому земляку Юрієві Кульчицькому. Але віденці – народ дисциплінований і вдячний, тож пам’ятник Кульчицькому присутній. А також на його честь перейменовано одну з вулиць міста. Також є пам’ятники та меморіальні дошки Іванові Франку, Іванові Мазепі, козакам, Лесі Українці, Лесю Курбасу, Михайлу Грушевському, Івану Пулюю та Пантелеймону Кулішу.
Окремого опису (але так щоб захотілося туди піти) заслуговує імператорська скарбниця. Мабуть більшість чули про спис долі? Так от, один із цих списів зберігається у Відні. Він вкритий золотим оздобленням і, за легендою, нібито містить часточку цвяха із труни Господа.
Крім списа цікавість викличуть імператорські регалії Габсбургів, їхні коштовності, корона Священної римської імперії германської нації, версія святого Грааля (посудина із цілого шмата агату) величезний смарагд, і цвях, яким начеб то, прибили руку Христа до при розп’ятті.
Єдине, що не подобається у Відні – швидкоплинність часу і його ціни. Для того, щоб попоїсти, доведеться викласти чималу суму. Та є місця, де можна замовити добряче запечені свинячі реберця із гарніром та пивом за цілком адекватні кошти. Тільки варто уточнити вагу порції, бо одному можна її не подужати.
За день оцінити красу Відня нереально, але спробувати…спробувати просто таки необхідно, щоб повертатися сюди при нагоді знову.
Величчю Відня разом з "ТАТУР" захоплювався Костянтин Климчук
Повернутись до програми туру:
"Венгерские выходные" "Венеция - Королева Адриатики"
